Їх вишиванки знаходяться не тільки в Україні, а й в інших країнах світу. Візерунки - поєднання давніх орнаментів та фантазії. Херсонські майстрині Тетяна Гладиш та Ольга Сорочан у День вишиванки розповіли Суспільному про свої роботи.
Тетяна Гладиш вишиває з дитинства. Дівчина починала з маленьких робіт і вже потім почала створювати речі з народними колоритом.
“Я не пам’ятаю скільки мені було років, але я пішла якось погуляти до своєї подружки. Вона саме не вишивала, але знала основи. І ці основи, як вишивати хрестиком, вона мені показала. Я прийшла додому, відчуваю, що мені хочеться це продовжити і я попросила маму, вона мені купила канву, нитки і з того часу я почала вишивати. Спочатку це були малесенькі серветочки, мотиви, які потім оформлювала у подушки для голок. Більш крупні роботи, картини, це вже коли я набила руку. Сорочку, зокрема, першу вишила для себе. Це був не льон, а тканина на кшталт батисту. Треба було спочатку нашивати цупку канву, потім по ній вишивати. Коли все вишите, ця канва витягується, тобто досить складна робота. Це була моя перша блузка - маки. Потім я вишивала орнамент на сорочку для тата, потім вже пішли замовлення. Якщо порахувати одяг - сукні, сорочки, то їх більше десяти. Я люблю традиційний український орнамент, беру старі українські, які збереглися у архівних журналах, книжках, навіть просила схеми у своїх бабусь, тіток", - розповідає майстриня.
Окрім України, роботи Тетяни нині знаходяться ще у трьох країнах світу. Для неї цей одяг святковий.
“Юлія Майстренко повезла свої сорочки до Німечини, вона в неї не одна. І ще одна блузка у її сестри, яка живе у Фінляндії. Моя сестра, для якої я вишивала плаття, живе зараз у Нью-Йорку. Я сама ношу вишиванки. На День вишиванки можу вдягнути або на якісь заходи - на дні народження, на вечірки, туди, куди жінки приходять у вечірньому, я одягаю вишиту сукню, як на мене вона виглядає не менш естетично", - каже Тетяна Гладиш.
Також вона розповіла, що свято буде відзначати вдома, на карантині, але обов'язково у вишиванці.
Інша майстриня, Ольга Сорочан почала вишивати у дорослому віці. Для жінки це стало випадковістю.
“Думаючи про те, як я почала вишивати, то згадую, що спочатку це була потреба. Треба було вишити сорочку для дочки. Це було десь років 12 тому. Тоді згадала, як мене мама вчила вишивати гладдю і зробила. Але потім мене це захопило. І я почала вивчати різні техніки, просто було цікаво. Перші сорочки я дарувала, вишила навіть три дитячі та два стилізованих плаття, ще одне завершую. Є мої вишиванки і у Німеччині", - розповідає вишивальниця.
Ольга вивчає різні техніки та символізм у вишивці.
“В основному я використовую домоткане полотно або льон. Я люблю гладь та хрестик. Коли я почала вишивати хрестиком, то почала вивчати звідки це все береться. Раніше думала, що хрестик був завжди у нашій українській вишивці, а насправді це наймолодша техніка яка є. Але хрестик дуже красивий, це класика української народної вишивки… Калина - це символ роду. Виноград - символ родючості, родове дерево. Мак - символ пам’яті роду. Гладь вишивається швидше, я часто малюю сама якийсь орнамент який мені до вподоби або який просять люди. Люблю складні роботи, де багато творчості, люблю поєднувати. Наша вишивка херсонська дуже молода, більш запозичена. Мені подобається вишивки різних областей, іноді їх поєдную”, - каже Ольга Сорочан.
Жінка розповідає що сорочку гладдю вишиває близько двох тижнів, хрестиком - до двох із половиною місяців. Зараз її мета вишити не просто стилізовану річ, а українську сорочку за автентичними візерунками.
Єлизавета Жарких, Таміла Іванова.
Джерело – Суспільне