«Я вже 2 роки ходжу в українській хустці та ніякого негативу не бачу на це в Польщі. Ніхто не зриває її з мене, не обзивається, не кидається в бійку. Я бачу посмішку. Українська хустка – це моя самоідентифікація, де б я не була. В Україні бачу більше нерозуміння, навіщо я її ношу».
Це – фраза жительки Херсона з її розповіді про те, як українців сьогодні сприймають у Польщі. Мандрівні записки херсонки опублікувала наша землячка та відома журналістка СТБ Тетяна Висоцька в рубриці #ХерсонськіГолоси, яку вона веде на своїй сторінці у Facebook від початку великої війни.
«Наша найактивніша дописувачка побула пару тижнів серед українських біженців і поляків та приглядалася, чи дійсно українці так набридли, як про це розповідають», – пише Тетяна Висоцька.
Далі – пряма мова херсонки.
Не так страшні чужі воші…
Їхала цього разу до дітей у Польщу з такою думкою, про яку всі навкруги говорять: «українці вже там набридли, їх там уже ненавидять». То що я хочу одразу сказати: так, є і такі випадки. Але в більшості це – брехня.
Моя донька працює покоївкою в готелі. Я сходила одного разу їй допомогти, і це був прям джекпот з нашого питання. Виселявся чоловік із Чернівців (він усім розповідав гордо, що українець і будівельник – краще б мовчав), а ми зайшли в номер і – німа сцена. Там було брудно все від стелі до підлоги, сміття просто розкидане повсюди, навкруги залито горілчаними напоями, все залипло. Ми півтори години прибирали в номері, хоча зазвичай це 20-30 хвилин. І так, я його зненавиділа. Розпитала інших дівчат, чи всі українці так поводяться. Кажуть – ні: і сміття за собою винесуть, і постіль заправлять охайно, і посуд помиють.
Так навіщо гребти всіх під один гребінець? Якщо ти людина, то тобі завжди раді, а якщо працюєш – то взагалі красунчик.
«Сперделяй на Україну» – серед поляків теж присутнє, як же без цього. Якби не одне АЛЕ. Є робота в Польщі, на яку поляки не підуть, а українці працюють. Зять працює на заводі металопрокатному, і все без проблем. Начальник навіть одружився з українкою-біженкою з двома дітками, нещодавно забрали й тещу до себе.
Коли у 2022 році діти тільки приїхали до Польщі, зять пішов працювати на фасади, так його кинули на гроші саме наші українські виконроби. Це сталося 30 грудня, перед Новим роком, і вони знали, що в нього двійко маленьких діток. Так до чого тут нелюбов поляків до нас? Не так страшні чужі воші… – саме про це.
Яке привітання – така й відповідь
Українців поважають за їхню працьовитість і готовність працювати будь-де, щоб забезпечити родину. Є виключення, звісно, тому і є думка, що нас у Польщі ненавидять уже. Але і я цих людей зневажаю. Розмовляю з господарем квартири, в якій мешкають діти, і все добре, з посмішкою. Тільки каже, що я несповна розуму, що живу в Україні, та ще й у Херсоні, вмовляє, щоб переїхала до дітей. І так, поляки все знають і слідкують за війною в Україні.
Балакаю із сусідами по будинку, і завжди – посмішка у відповідь, намагаються говорити повільно, щоб я їх розуміла. Я запитувала в знайомих моїх дітей у Польщі, чи є проблеми з тим, що ви – українці. Відповідають – НІ.
Балакала з куратором дітей про нелюбов до українців, і він розповів, що ТАК. Нещодавно з’явилася така хвиля на темі Волині, Туска і Зеленського, але це ніяк не на темі війни й переселенців.
Кажуть, що будуть відправляти в Україну всіх, хто не працює і живе на виплати, а залишаться тільки ті, хто працюють. Я вважаю, що це правильно. Ви ж в Україні працювали й забезпечували себе, то чому ви тут повсідались у безплатні помешкання і на виплати, живете на всьому готовому? Вам ніхто нічого не винен.
Мій знайомий працює таксистом в Польщі й розповідав, як узяв 2 таких панянок, узнав, що українки, сказав, що грошей не треба. Так вони їздили 2 години – безплатні хати вибирали, усе їм не те було. Зрештою він розлючений висадив цих нахаб.
Зменшіть це все до прикладу родини. До вас приїжджають дальні родичі на повне ваше забезпечення, п’ють, їдять, сплять на вашому ліжку, працювати й допомагати вам не збираються, і все їм мало. Кому це сподобається? Дякую Богу, що таких мало, і це виключення. Тож яке привітання – така й відповідь.
Моя самоідентифікація
Я вже 2 роки ходжу в українській хустці та ніякого негативу не бачу на це в Польщі. Ніхто не зриває її з мене, не обзивається, не кидається в бійку. Я бачу посмішку. Українська хустка – це моя самоідентифікація, де б я не була. В Україні бачу більше нерозуміння, навіщо я її ношу. Інколи навіть намагаються співчуття виказати, бо хустка чорна з червоними квітами.
Ношу військову футболку ЗСУ (подарунок від хлопців) – це мій оберіг, моя броня, моя гордість. Херсон – місто на нулі, а жіночка в хустці та у військовій футболці – справжня сучасна українка.
Я розумію, можливо, моя розповідь комусь і здається надто райдужно-ванільною. Але це суто моя історія і мої думки.
Ілюстративне фото: korrespondent.net
Джерело – Гривна
