Волонтери вивозять дітей із найбільш обстрілюваних околиць Херсона. До них приєдналася команда ТСН.Росія продовжує регулярно обстрілювати Херсон та околиці, не рахуючись із жертвами серед цивільних. Ризикуючи власним життям, волонтери вивозять дітей із найбільш обстрілюваних місць.
До них приєдналася кореспондентка ТСН Наталія Нагорна і розповіла, як все відбувається.
“Це була пропозиція, на яку я відразу погодилась – волонтери зібралися до найбільш обстрілюваних околиць Херсона вивозити дітей. І готові були взяти мене з собою. Ми заїхали поночі в місце, яке має назву “Притулок надії” – це підземний бункер, де нас прихистили до ранку”, – розповідає кореспондентка.
У притулку господарює Павло – він з любов’ю хвалиться кожною дрібницею: і витримає укриття майже все, і Wi-Fi без пароля, і зручності – такі тут не в кожній хаті є: “Це кухня маленька наша, це санвузол: і душ, і туалет”.
Усе розраховане на те, що будь-якої миті тут можуть сховатися місцеві мешканці.
Бункер наповнився волонтерами – зібралася досить різноманітна компанія. Зокрема, Анріс. Він – латиш. Зазвичай з дітьми займається танцями – вчить хіп-хопу.
На стіл накриває Катруся, їй допомагає актор та телеведучий Степан Казарин. Його тут всі називають Степанич.
З місцевих найпершою приходить пані Марія: “Я вже тут 5 місяців ночую”.
Жінка вирішила, що вдень порається навіть під обстрілами, але вночі треба відпочити.
Пані Марія пережила окупацію, тепер обстріли, але тут в підвалі перше про що говорить – це про перемогу: “За Україну ми! Слава Україні, Героям слава”.
У гості заїжджає староста Антонівської громади Сергій Іващенко – в його громаді наразі залишається близько семи тисяч людей, але насамперед він хвилюється про дітей.
“Дітей, на жаль, дуже багато. Може, для когось цифра близько 150 дітей це і небагато, але я рахую, що проживати у такому місті як старостинський Антонівський округ, який щодня обстрілюється і руйнується одним КАБом від 5 до 10 будинків, то я рахую, що це дуже погано, що батьки не розуміють – діти не мають піддаватися такому ризику“, – каже Сергій Іващенко.
Життя Антонівки
Зранку знімальна група ТСН зі старостою Сергієм Іващенком рушає першими – він дуже хоче показати свою Антонівку.
Антонівський старостинський округ пролягає вздовж лінії Дніпра. Будинки поруйновані, але, каже Сергій Іващенко, навіть сенсу ремонтувати нема.
“Зараз недоцільно це робити, в мене є будинки, де по чотири рази прилітало”, – каже староста.
Жаліє тутешню школу: “Наша школа довго трималась, а за останній місяць два прильоти».
Після підриву окупанатми Каховської ГЕС вода затопила вулиці. “Вода була по дах цієї зупинки”, – розповідає він.
Населений пункт Антонівка розташований найближче до лівого берега, прильоти тут постійно.
“Ми сподіваємось на те, що нам пощастить, і ми зможемо проскочити під обстрілами. На вулицях людей обмаль, але навколо одного авто збираються на ранкову каву”, – розповідає Наталія Нагорна.
“Як ви тут виживаєте?” – запитує кореспондентка.
“Потихеньку, звикли вже до обстрілів”, – відповідають місцеві мешканці.
Люди пояснюють – зазвичай ховаються вдома, але зараз мають привезти пенсію.
Волонтери і знімальна група ТСН намагаються знайти першого хлопчика, який поїде з ними. Утім, виявилося, що дитина, котра мала бути за однією адресою, опинилася за іншою.
Забрати дітей
Тим часом у спеціальному місці вже готують до відправлення капсули.
Сергій Іващенко заспокоює – це максимально безпечний транспорт: “Надійна, броньована, достатньо міцна”.
Волонтер Євген рахує, а точніше зважує – скільки малюків зможуть забрати: “1,2,3, але я ж сто кілограм, 45 десь 7-8”.
Волонтери вирішили, що дітям не можна скупчуватися – треба забирати просто з дому
“Настрій гарний, робимо гарну справу і нам її потрібно зробити”, – кажуть вони.
Першим до капсули сідає 13-річний Денис, мама переживає. “Нехай дитина поїде відпочине. Тим більше, що такі обстріли почалися сильні”, – каже жінка.
Дітей всіх заціловують і дають з собою торби з теплими речами: у Карпатах, куди вони їдуть, буде значно прохолодніше, а скільки затримаються в горах – невідомо. Волонтери вмовляють, аби діти побули там якомога довше.
Спочатку у броньованій капсулі збирається семеро дітей, одна мама і вся команда.
Діти пишуть вітання на стінах автобуса тим, хто поїде тут після них. І обіцянку – повернутися.
Також дітей забирають з Херсона, команда чекає в місті під звуки вибухів.
У меншій капсулі вже подружилися Вероніка, Дмитрик, Катруся та Ростик – говорять про господарство та осколки від снарядів. Вони співають “Червону калину”, а десь знову вибухає.
Пізніше стане відомо – в цей момент у Херсоні загинуло двоє людей – вони були братом та сестрою і прибирали біля кав’ярні родичів.
Волонтер Сергій, на псевдо Фартовий – його так прозвали, бо йому щастить виїжджати з-під обстрілів – розказує, що найскладніше це вмовити батьків погодитися і вивезти дітей.
“У Херсоні у нас перебуває більше 5,5 тисяч дітей. На жаль, частина дітей повернулася. Коли стало більш-менш спокійно, частина повернулися, бо не змогли витримати фінансові проблеми”, – розповідає заступник керівника Херсонської міської військової адміністрації Антон Єфанов.
Дорога в гори
Волонтерів чекають діти селища Комишани – там ситуація трохи краща, і їх вивезли звичайним транспортом.
Анжела дивується – невже вона зможе ходити у звичайну школу і дружити з дітьми.
“В нашу школу два рази прилетіло, там, де мій клас в сусідній клас і трошки ближче”, -– розповідає дівчинка.
На всіх вже чекає великий автобус.
Дорогою команда забирає найменшого учасника експедиції – це хлопчик, йому півтора року, він виїжджає з мамою.
По дорозі видно, як горить поле після потужного вибуху.
“Наш автобус дуже поспішає – о другій дня в Одесі на дітей чекає поїзд, в останній момент вдалося домовитися про окремий вагон. Але ж в самій Одесі страшні затори. Нас зустрічають машини супроводу і ведуть – без них ми б точно не встигли. На пероні доводиться бігти – до відправлення поїзду не так багато часу, а вагон в самому кінці поїзда. Вдалося потрапити до поїзда за 10-15 хвилин до його відправлення, але головне, що всі ці діти тепер будуть у безпеці. Заради них відправку поїзда на кілька хвилин затримують, вони їдуть, а ми щасливі», – розповідає Наталія Нагорна.
Безпечне місце
Попереду більш як 17 годин дороги. О пів на сьому ранку херсонські діти вивантажуються в Яремчі – їх вже зустрічає кореспондентка ТСН з Івано-Франківська Алла Пасс. Діти веселі, сміються і зізнаються – геть не виспалися, бо побилися об заклад.
Попереду в них пригоди, в яких, ми сподіваємось не буде війни. А будуть школа, друзі, розваги. Але колись ми обов’язково знову зустрінемося у вільній українській Антонівці та Херсоні.
ЕКСПЕРТ