33-річна херсонка Ірина бере участь у судовому засіданні по відеозвʼязку з Миколаївського слідчого ізолятора. На столі — дитяче ліжечко. Жінка стоїть, заколисуючи на руках півторамісячне немовля.За тиждень до засідання у Малиновському районному суді міста Одеси Ірина уклала з прокурорами угоду про визнання винуватості у державній зраді. Без повного судового розгляду і дослідження доказів вона згідна на 6 років увʼязнення із конфіскацію майна та бере на себе обовʼязок співпрацювати з правоохоронними органами.
Ірина — колишня оперуповноважена по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Херсонського слідчого ізолятора. За час російської окупації вона більше пʼяти місяців служила на посаді «старшого оперуповноваженого оперативного відділу слідчого ізолятору №1». З огляду на посаду вона, ймовірно, не причетна до репресій проти місцевого населення. Принаймні у матеріалах справи про це не йдеться.
«Раніше не судима, у вчиненні злочину щиро розкаялася, сприяє активно розкриттю інших злочинів, вчинених державними зрадниками та колаборантами… Має на утриманні малолітню дитину, 2023 року народження, яка знаходиться разом із нею в державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор», — пояснює прокурорка.
Цей виступ перебиває дитячий плач.
Суддя запитує, чи може обвинувачена віддати дитину няньці. Ірина каже, що няньки у СІЗО немає. Але запевняє, що брати участь судовому засіданні може і відповідати на запитання також.
У жінки зʼясовують, чи добровільно укладала угоду і чи розуміє наслідки. Вона відповідає, що так.
— Ви визнаєте вину? — уточнив головуючий.
— Так, Ваша честь, — відповіла Ірина.
— Не хотіли б сказати пару слів з приводу цього визнання? Це ваше право, безумовно.
— На даний час — ні.
Після засудження дитина до 3 років залишатиметься з матірʼю в установі відбуття покарань.
Раніше, одразу після затримання, адвокат повідомляв, що Ірина не отримувала від керівництва інформації щодо евакуації і з огляду на свої посадові обовʼязки не мала права самовільно залишати місце роботи.
11 травня 2022 року росіяни закували в кайданки двох керівників СІЗО та відвезли їх до Херсонського апеляційного суду і катували там у підвальних приміщеннях, а самій Ірині начебто також погрожували фізичною розправою, якщо вона не залишиться працювати.
Чи правдиві були ці показання, наразі тепер складно, адже жінка визнала вину і обіцяє свідчити проти інших зрадників і колаборантів.
Прокурор каже, що обвинувачена сама ініціювала угоду і наразі це в їх відділі перший такий випадок. Покарання жінці визначили справді суттєво менше, адже закон передбачає за державну зраду під час війни від 15 років до довічного увʼязнення.
Суд у вироку зазначив, що обвинувачена свідомо перейшла на бік ворога. Вона, як і деякі інші співробітники правоохоронних органів, вважала, що Російська Федерація, окупувавши територію Херсонської області, вже ніколи не покине її. Тому обвинувачена не тільки не мала будь-якого бажання самопожертви заради своєї країни, а й відмовилась виконувати свій прямий обовʼязок із захисту батьківщини, зрадивши державні інтереси.
«Що для звичайного українського громадянина є жертвою, для державного службовця, працівника правоохоронного органу є боргом (обовʼязком)», — написано у вироку.
Ті, хто евакуювався, будуть свідчити проти колишніх колег
Практика притягнення до відповідальності за подібні злочини ще тільки формується. Тож іноді прокурори вагаються, як саме кваліфікувати ті чи інші дії — як колабораціонізм чи як державну зраду. Адже є окремий вид колабораціонізму — зайняття посади в незаконно створеному правоохоронному органі на тимчасово окупованій території (ч.7 ст.111-1 КК). Такий злочин карається позбавленням волі від 12 до 15 років.Наразі після певних дискусій у середовищі правоохоронців сформувалася позиція, що цивільні особи, які почали працювати в окупаційних правоохоронних органах, — це колаборанти, а кадрові правоохоронці, які присягнули українському народові, а потім перейшли на бік ворога, — державні зрадники. Але дискусії ще тривають і для певності правоохоронцям-зрадникам почали інкримінувати одночасно і колабораціонізм і державну зраду.
У прокуратурі кажуть, що більшість співробітників СІЗО, які хотіли, зуміли не тільки виїхати, а й знайшли аналогічну роботу в сусідніх областях. Очікується, що ці працівники будуть свідчити проти своїх колишніх колег.
Наразі у судах розглядається ще щонайменше чотири справи щодо колишніх співробітників Херсонського СІЗО. Одна із них заочно, тому що особу не затримано.
Ці підсудні поки вину не визнають і їх очікує довший судовий розгляд. Усі вони утримуються у Миколаївському СІЗО, в Одесу їх не доставляють, посилаючись на воєнний стан. Участь у судових засіданнях вони беруть по відеозвʼязку. Продуктивність цих судових засідань дуже залежить від інтернет-зʼєднання, а також повітряних тривог, під час яких суди та ізолятори працюювати не повинні. Тому більшість судових засідань зводяться саме до продовження запобіжного заходу.
Захисник одного з таких обвинувачених повідомив, що за останніх пів року відколи справа в суді у засіданнях тільки дослідили речі, вилучені вдома в обвинуваченого, а інших суттєвих подій не відбулося. Його клієнтові тільки щодва місяці продовжують тримання під вартою.
— За що я сиджу?! За те, що наглядав, згідно зі статутом, за засудженими?! Їм що краще сидіти як у полоні під прицілом у російських солдатів?! Нас наші же садять! — обурюється сам обвинувачений. За собою він провини не бачить, тому що робив ту саму роботу, що і при Україні і навіть форму носив українську.
Колишній інспектор Херсонського СІЗО, затриманий за держзраду, повідомив у суді, що з початку вторгнення росіян у Херсон з Міністерства юстиції надійшов наказ чергувати в СІЗО і до 1 червня 2022 року цей наказ виконувався під українським прапором. У подальшому він та інші працівники звільнились, але особові справи з даними про родини залишились у СІЗО. Керівництво установи не вжило ніяких заходів щодо евакуації особового складу та документів, хоча, на думку підозрюваного, могло це зробити до 3 березня 2022 року. Заволодівши особистими даними співробітників СІЗО, російські військові нібито створили певні умови, за яких він був вимушений повернутися до роботи на початку липня минулого року.
В апеляційній скарзі на тримання під варту адвокат Гурякова вказує, що з початку військової агресії РФ проти України підозрюваний не залишав місце служби, не отримував будь-яких відомостей щодо евакуації співробітників та увʼязнених і не мав права залишати місце роботи.
Гуряков начебто неодноразово письмово звертався до різних органів державної влади, в тому числі й до Офісу Президента України щодо надання вказівок, розʼяснень або допомоги у евакуації персоналу та вʼязнів, але жодної відповіді не отримав і вимушено залишився виконувати свої посадові обовʼязки. До слова, на момент російського вторгнення у Херсонському СІЗО утримувалось понад 300 вʼязнів.
11 травня 2022 року російські військовослужбовці затримали Гурякова та Усачова як осіб, які чинили опір представникам окупаційної влади, наділи кайданки та відвезли їх до Херсонського апеляційного суду, де у підвальних приміщеннях катували, в тому числі електричним струмом, а також погрожували Гурякову зґвалтувати на його очах дружину та доньку.
Ці доводи захист Гурякова озвучував ще у січні цього року. Тільки у серпні СБУ оголосила підозру заступнику 22-го армійського корпусу берегових військ Чорноморського флоту ВМФ РФ Віктору Бедрику. Його вважають причетним до незаконного увʼязнення і катування жителів Херсона. У переліку злочинів є і затримання 11 травня 2022 року співробітників Херсонського СІЗО Гурякова і Усачова, яких три доби утримували в підвалі комендатури, били і допитували четверо солдатів. Працівник херсонської «Північної виправної колонії № 90» від катувань окупантів помер.
2 жовтня прокуратура передала справу за обвинуваченням Бедрика до Херсонського міського суду для розгляду заочно. Усачов і Гуряков там проходять як потерпілі. Водночас звинувачень у державній зраді із них не знімають. Тільки майбутні судові засідання мають пролити світло на їхні відносини з окупантами.
Україна кримінальна