Коли і як викрали херсонського мера
Як пише «Укрінформ» із посиланням на дані свого кореспондента, мер був на роботі в офісі, куди переїхали співробітники міського виконавчого комітету, що залишилися в місті. Його забрали з офісу в наручниках. З тих пір нічого більше невідомо: жодних деталей, окрім обшуків у приміщенні та затримання ще кількох осіб із оточення міського голови. Щоправда, прізвища останніх постійно поточнюються і точної інформації, кого саме викрали, немає.Нагадаємо, роботу херсонської мерії заблокували росіяни 26 квітня. Однак, мерія перейшла на роботу в дистанційному режимі. Зокрема свою роботу продовжував виконком, здійснювались видатки, попри те, що запитуваних інструкцій із подальшої діяльності, окрім як відповідь від Херсонської ОДА, Херсонський міський голова не отримував.
Що казав мер в інтерв'ю напередодні викрадення
Видання «Сьогодні» оприлюднило інтерв’ю з Херсонським міським головою Ігорем Колихаєвим, яке він дав журналістам незадовго до викрадення. Ігор Колихаєв розповів, як не дав місту померти після окупації військами рф, та як херсонці виживають в умовах терору, безгрошів’я й повної ізоляції. Подаємо без змін.– Ігоре Вікторовичу, станом на цей день як би ви могли схарактеризувати ситуацію в окупованому Херсоні? За вашими даними, скільки населення зараз у місті, як працюють (чи не працюють) магазини, транспорт, аптеки? Яка ситуація з продуктами?
– За моїми оцінками, у Херсоні залишилося населення від 150 тис. до 170 тис. людей з офіційних 300 тисяч. Ситуація, в якій ми опинилися, дуже непроста.
По-перше, починаючи з першого дня війни у нас не було жодного офіційного зеленого коридору, жодної безпечної евакуації населення, жодного гуманітарного конвою. Люди, які почали тікати з міста від війни, потрапляли під обстріл, по кілька діб стояли з дітьми на блокпостах, ночували в полях, потрапляли під “Гради”. Вони й сьогодні виїжджають на власний страх та ризик, бо станом на 27 червня ми вже 116 діб у глухій окупації. І хоча статусу окупованої території у Херсона де-юре немає, де-факто ми є заручниками окупантів. Що це означає для нас?
Жоден з херсонців не почувається в безпеці. Ми всі прислухаємося до руху машин за вікном – чи не приїхали за кимось із нас. Особливо якщо людина залишилася працювати в органах місцевого самоврядування на українській стороні, хтось із близьких чи рідних працював чи працює у правоохоронних органах, СБУ, у сфері освіти, медицини на керівних посадах, був помічений на проукраїнських мітингах.
Ви розумієте, що таке 24 години на добу жити в очікуванні полону? Ніхто з херсонців не виходить надвір, не “почистивши” перед цим телефон. Тому що за фотографії із зображенням ЗСУ, підписки на українські сайти або Telegram-канали на російському блокпості можна потрапити в біду.
Містом роз’їжджає багато російської військової техніки та авто з маркуванням Z. На ринках, де купують мирні жителі, ходять озброєні солдати Росгвардії, багато співробітників ФСБ, переодягнених у цивільне.
Міський транспорт працює лише тому, що ми зберігаємо людей на роботі на наших комунальних підприємствах. Буквально за кілька днів після окупації, коли містяни боялися навіть визирнути у вікно, ми вмовляли наших підрядників, які прибирають місто, та співробітників транспортних КП вийти на роботу, щоб херсонцям стало трохи спокійніше – місто живе, керівництво міста тут, з ними. Це було дуже складно!
Ми не розуміли, чи зможемо розплатитися з людьми вчасно, не розуміли ситуацію в цілому. Але працівники КП терпляче чекали й були готові працювати заради містян безплатно, поки ми розбиралися у бюрократичних питаннях.
Не всі магазини почали працювати, бо багато підприємців виїхали. Ті, хто залишився, дослухалися моїх прохань та відкрили магазини. Місто повинне працювати, нам треба було запускати економіку. Тисячі містян втратили роботу, шукали її через мою сторінку у Facebook.
Спочатку це спрацювало – люди почали спілкуватися, пропонувати один одному вакансії. Порятунком для херсонців стали наші місцеві фермери, які почали завозити на ринки продукцію власного виробництва: овочі, фрукти, муку, консервацію, молоко та молокопродукти, хліб.
– Чи є зараз можливість у цивільного населення виїхати з Херсона власним транспортом?
– Люди щодня намагаються це зробити, але це завдання не з простих. Переважна більшість виїжджає за допомогою перевізників, які вже “накатали” шлях. Ціна за проїзд становить від 5 тис. до 30 тис. грн за людину, залежно від напрямку. Власними машинами також їдуть, але черги дуже великі – від трьох днів до тижня можна простояти в колоні. Але важко не лише виїхати з Херсона, а й повернутися до нього. Мені розповідали, що там такса за проїзд ще вища – від 500 доларів. Жахливо, але все це стало великим бізнесом.
– Яка ситуація у місті з водою?
– У нас нормально. Наше КП “Херсонський водоканал” працює щодня, ні на мить не зупинялося. Працівники КП проявили себе геройськими людьми та чинили прориви іноді навіть під обстрілами. Ми просимо тих херсонців, які можуть, платити за комунальні послуги. Поки люди платять – КП працюють, а отже, місто живе.
– Відомо, що в Херсоні час від часу з’являються листівки, які дають зрозуміти окупантам, що місто – це Україна. Чи можете навести 2-3 приклади опору окупантам? Можливо відомо, як росіяни реагують на прояв такого опору?
– Реагують вони на це погано – посилюється тиск на містян, поновлюються обшуки, переслідування активістів. Свою позицію херсонці висловлювали ще на початку війни – наші мітинги стали відомі на весь світ, а кадри з них потрапили на ТБ навіть найвіддаленіших країн.
Мені не хотілося б наводити приклади спротиву. Зрозумійте, ми всі перебуваємо тут під тиском Росгвардії та ФСБ. Мої слова – це відповідальність не лише за моє життя, а й за людей, які тут працюють та живуть.
І якщо чесно, нервуюсь, коли ці теми бездумно коментують ті, хто виїхав звідси ще в лютому. Мені хочеться до них звернутися: схаменіться, згадайте, що це ви сидите зараз десь у ресторані, а люди продовжують залишатися тут, в окупованому місті, і боротися за те, щоб вам було куди повертатися.
– Як багато в Херсоні російських військових? Чи посилюють вони свою присутність у місті?
– Їх багато, кількісних оцінок не маю. За моїми спостереженнями, посилюють свою присутність.
– Як ви отримуєте інформацію про ситуацію у місті?
– Від своїх заступників (а їх залишилося 3 із 6), від директорів департаментів, що збереглися, керівників КП. З 26 квітня, як ви знаєте, ми не працюємо в мерії, бо її зайняли намісники від Росії. Ми перейшли на дистанційне управління й працюємо у різних приміщеннях, проводимо оперативні наради, спілкуємось, вирішуємо актуальні питання. Крім того, я отримую інформацію від самих містян, бо часто виходжу на вулиці, гуляю парком – це важливо, щоб люди бачили мене в місті, що я живий, здоровий, поряд з ними…
– Чи можете хоча б приблизно оцінити збитки, які завдали місту загарбники?
– Матеріальних збитків навіть не підраховую. Все матеріальне можна знову нажити. Головний “збиток” – це люди.
З міста поїхали фахівці, професіонали у своїй справі, підприємці, менеджери, креативна молодь, а головне – жінки, підлітки, діти… От за їхнє повернення ми маємо поборотися.
Серце міста – це молодь, ми для неї закладаємо основи, щоб молоді продовжили нашу справу, розвивали Херсон, робили його комфортним для нових поколінь… Ось за це у мене серце болить. Як людей повертатимемо – головне питання.
– Що ви зробите першим, коли повернетесь до Херсона? Знаємо про те, що ви пишете, що перебуваєте в Херсоні, але маємо на увазі деокуповане місто.
– Я не тільки пишу про це, я реально тут, ні на день не їхав зі свого міста.
Що я зроблю насамперед? Оголошую велике загальноміське прибирання, з миттям вулиць навіть… Знаєте, коли у твоїй хаті довгий час жили чужі люди, треба все прибрати та вимити, перш ніж заселитися знову.
Взагалі, одна мешканка якось написала в коментарях до якогось із моїх постів: “Коли війна закінчиться, давайте весь проспект Ушакова (а це головна вулиця міста) заставимо столами і всім містом відсвяткуємо перемогу!”. Як пам’ятаю, цю пропозицію багато хто підтримав. Мені ця ідея також подобається.
Все це дуже складно. Але ми працюємо та підтримуємо містян.
– Ігорю Вікторовичу, після початку вторгнення Росії було багато висловлювань про дуже швидку окупацію Херсона. Також багато говорять про те, чому саме і за чиїм розпорядженням були розміновані території, що межують із Кримом. Прокоментуєте?
– На ці питання мають дати відповідь Офіс президента, СБУ, розвідка, контррозвідка, керівник військово-цивільної адміністрації та його заступники. З 24 лютого у Херсоні не було ні оборони, ні правоохоронних органів, ні СБУ, ні суддів… нікого, крім місцевого самоврядування та рятувальників. І ось останнім – моя вічна подяка. Завдяки їм ми могли гасити пожежі, які виникали внаслідок обстрілів, і якось тримали місто під контролем. Ці дні я пам’ятатиму все життя.
Чи є у мене самого питання щодо оборони Херсона та області? Безліч! Але я не експерт і не відповідальна за це особа. Не можу коментувати. Моє завдання було – втримати місто і не дати херсонцям померти в окупації від голоду. Ми це зробили. Все інше – балаканина.
– Якщо можливо, розкажіть, як саме тепер працює місцева влада, які функції виконує, які питання, завдання вам, як законному керівнику міста, доводиться вирішувати?
– З 26 квітня ми пішли на віддалений доступ. Того дня обласний військовий комендант своїм наказом призначив “нового мера” від Росії. Нам його представили і сказали, що тепер він виконуватиме функції з управління містом. Ми відмовилися від співпраці й пішли з будівлі. Як і з першого дня війни, я та моя команда забезпечуємо життєдіяльність нашого міста. На початку року в Херсоні працювало 200 комунальних підприємств. З них:
147 – у сфері освіти;
20 – культура, спорт, соціальна політика;
19 – сфера ЖКГ;
8 – охорона здоров’я.
На сьогодні в активній роботі залишилася лише мала частина КП. Працюють міські лікарні (а це також наші комунальні підприємства), й підприємства, які забезпечують життєдіяльність міста:
- “Херсонелектротранс”,
- “Херсонський комунальний транспортний сервіс”,
- “Херсонміськсвітло”,
- “Херсонтеплоенерго”,
- “Херсонський водоканал”
- КП “Ритуальна служба”,
- “Екополіс” (сміттєвий полігон),
- “Парки Херсона”,
- КП старостинських округів,
- ЖЕК-1 Суворовського району.
– Чи можете зробити прогноз про найближчі перспективи ситуації в Херсоні?
Відверто – я не маю прогнозів. Я живу кожен день як останній і кожного дня намагаюся бути корисним Херсону та його жителям, яким 27 листопада 2020 дав клятву міського голови. І повірте, це не пафосні промови з мого боку. Я офіцер, і для мене клятви – непорушні. На мене зараз з усіх боків ллються брудні звинувачення. Мовляв, я якийсь там колаборант чи співпрацюю із “новою владою”…
Я знаю, хто поширює ці плітки, і знаю чому. До цих спікерів є мільярд питань. Де ви ховалися, коли ваше місто виживало і змітало з полиць останні крихти хліба? Чому ви не допомагали волонтерам, які ціною своїх життів вивозили під кулями людей та завозили до міста хоч невеликі партії продуктів та медикаментів? Що ви робили, коли місто палало від обстрілів, а активістів викрадали? Понад 300 людей зникли за перші тижні окупації…
Ми ці факти фіксували та передавали далі в Київ, щоб хоч звідти людей починали шукати та звільняти. Ми під обстрілами їздили у передмістя Херсона, де снарядами руйнувало комунікації з електрикою, газом та водою. Працівники ремонтних бригад щоразу під дулами автоматів лежали обличчям у землю, перетинаючи блокпости, щоб допомогти людям, які благали про допомогу. Серед тих рятувальників був і мій заступник Анатолій Хоменко, який після всього пережитого передчасно пішов із життя. А що робили ті, хто нас тут раптом почав обзивати колаборантами? Ні совісті, ні честі немає у таких занадто балакучих.
Прогнозів я не маю. Є побажання: нехай в Україну швидше прийде мир. Нехай усі українці повернуться додому та з новими силами почнуть відбудовувати свої рідні міста. Нехай Херсон стане одним із найкращих міст України, не обділеним увагою центральної влади, – він це точно заслужив своєю непокорою та жагою залишитися в Україні!
Кавун.Сity
