Збройні сили України переходять у контрнаступ у Херсонській області та вже змусили росіян відійти на незручні рубежі — противник відступив на позиції в районі Андріївки, Лозового та Білогірки. Журналістка телеканалу UA Анастасія Жук побувала на південній лінії фронту та поспілкувалася з воїнами.
З моменту контрнаступу ЗСУ на Херсонщині військовий Владислав та його товариші по службі змогли допомогти піхоті звільнити два села в області.
“Кров’ю і потом. Спочатку працює артилерія, потім йде піхота, підтримують танки. Так ми витісняємо окупантів”, — каже Владислав.
Якщо артилерія працює добре — піхота заходить до населеного пункту з меншими втратами або без жодного пострілу, як це було в сусідньому селі тиждень тому.
Але навіть за відходу росіяни продовжують відстрілюватися важким озброєнням.
“Вони намагаються чим важче стріляти і якнайдалі кидати. І багато. Здається, така у них приказка є: багато, але дурного. Це про них. Вони луплять, луплять, а ми знаємо, що робити. Закопалися, перечекали, подивилися звідки — ага. Вдарили туди. Красиво”, — говорить військовий.
За обстріл своїх позицій росіяни мстять. Як кажуть на передовій, “дают ответку”. Тільки ведуть вогонь не по українським військовим, а по найближчим селам.
“Ми стріляємо по військовим, а вони — по мирним населеним пунктам. Тут з того боку населений пункт. І якщо ми щось підбили, значить, звідкись прилетить на село. Типу помста така”, — розповів Владислав.
Він показав пристрій, який називається МТ-12, протитанкову гармату, а точніше її модифікацію “Рута”.
“Гармата сама по собі — як снайперська гвинтівка. Ця модель стріляє дуже точно. Відхилення там буквально півтора метра. Вони її не люблять”, — доповнив Владислав.
На запитання про те, чи багато росіян знищила ця гармата, він відповів: “Багато не буває на цій війні. Ти їх б’єш, а вони щось не закінчуються”.
Допомагає знищувати російських загарбників й західна зброя — “Джавеліни”. Олександр — сертифікований інструктор НАТО з протитанкових ракетних комплексів, а також оператор “Джавеліна”. Ще нещодавно чоловік воював проти росіян на Донбасі. А зараз нищить ворогів у Херсонській області.
“На півдні більше ведуться позиційні бої. Наша розвідка знаходить мету, каже: там і там — шляхи пересування техніки, там і там — окопи, де стоїть техніка. Ми — плануємо, облітаємо коптерами, дивимося самі. Потім група виходить на вогневу позицію, одразу ми вже знаємо всю інформацію. Відпрацьовуємо, збираємось і швидко тікаємо, щоб вони нас там не зрівняли із землею”, — розповів військовий.
Але якщо до ворога не можна дістати зброєю, у бій ідуть диверсійно-розвідувальні групи, ДРГ. Такі, як військовослужбовець Павло. Він заходить у тил до росіян та збирає інформацію про супротивника.
За допомогою Павла українські військові зуміли знищити один із підрозділів ПВК “Вагнер”.
Попри втрати та постійні обстріли, війна — це більше про життя, ніж про смерть. На передовій лінії фронту російсько-української війни можна не лише звільняти землю, але й випити кави.
Військовослужбовець ЗСУ Михайло показує, як військові готують. Вони мають триногу, а на ній пристосували чайник. Потім зробили ґратки, щоб можна було на них ставити каструлю, приготувати кашу чи суп.
“Було таке, що дощ заливав дороги, польова кухня не доїжджала до нас — і ми мали самі готувати. Крупи є, макарони є, картопля є — швиденько раз-два — і готове все”, — поділився він.
Є на передовій і пес Майор. Він — майбутня зірка українського TikTok. Ролики за його участі набирають тисячі переглядів. Він ще цуценям прибився до українських військових. Відтоді завжди з ними. Навіть ходить у розвідку.
“Є таке припущення, що він народився 24 лютого, коли напали на Україну. Може почути, якщо хтось наближається, якщо люди йдуть або якщо якісь постріли, він відразу чує і рухається в тому напрямку”, — розповів військовий Дмитро.
Збройні сили України щодня відбивають атаки росіян на південному та східному напрямках. Сил для боротьби за свободу вистачає, адже на кожного вдома чекають мама, тато, брати, сестри, друзі та просто знайомі. А щоб наблизити день зустрічі, звичайні українці допомагають своїй армії як можуть.
Наприклад, дрон військовослужбовцю Дмитру з позивним “Монгол” допомогла купити його перша вчителька.
“Наталя Іванівна, моя перша вчителька, я вам дуже вдячний, що ви допомогли зібрати гроші на дрон. Він нам дуже, дуже допомагає. Я вам дуже вдячний. Я вас люблю і хочу передати привіт! Село Маринове! Всім привіт!”, — розповів військовий.
Українські військові радять людям у тилу ніколи не здаватися та не падати духом. Тільки так можна перемогти у цій страшній війні ХХІ сторіччя.
