Віталій Немерець, який до 1 квітня керував громадою, що з перших днів війни опинилася під окупацією, про спротив рашистам і життя по той бік лінії фронту.
7 квітня каховський міський голова Віталій Немерець вимушено залишив місто Каховку на Лівому березі Дніпра й перебрався на територію підконтрольну Збройним Силам України. Не зважаючи на погрози з боку окупантів, він до останнього залишався у громаді, намагаючись, наскільки це було можливо, піклуватися про її мешканців. Однак серйозні погрози, що прозвучали від представників окупаційної адміністрації, адресовані не тільки йому, але й членам його родини і навіть дітям, змусили пана Віталія евакуюватися. «Децентралізація» поспілкувалася з головою Каховської громади.
В ефірі лунає багато новин про боротьбу окупантів з «проукраїнським елементом». Як налаштовані мешканці вашої громади?
- Близько 95% ідентифікують себе українцями, а своєю державою вважають Україну. Вони хочуть повернутися під жовто-блакитний прапор. Так було завжди, так має бути і, переконаний, так буде.
У мережі також багато повідомлень про складну гуманітарну ситуацію у місті. Чи справді це так?
- Найбільше мешканці Каховської громади потребують інформації. Чи краще сказати – комунікації з українським урядом. Окупанти роблять усе, щоб вони такої можливості не мали. Перше, що рашисти зробили у місті, це знищили приставку на телевежі, через яку транслювалися українські канали, а також почали глушити мобільний інтернет. Тепер у кращому разі можна деколи зайти на українські сайти і подивитися новини. Але жодне відео дивитися неможливо. Також фактично зникла можливість дивитися супутникові канали. Тобто росіяни спочатку створили інформаційний вакуум, а потім почали заповнювати його своїми телеканалами.
Чи отримувала ваша громада гуманітарну допомогу з територій, підконтрольних нашій армії?
- Жодного разу за весь час війни! Це дуже складно. Окупували нас дуже швидко: російські десантники взяли під контроль дамбу Каховської ГЕС вже вранці 24 лютого, за кілька годин після перших вибухів. Наша громада зараз має велику потребу у ліках та предметах першої необхідності. Продукти ми ще маємо, бо місто увійшло у війну добре забезпеченим. Однак нових продуктів ніхто не завозить, а у росіян ми їх просити не будемо. З деякими категоріями харчів допомагають місцеві фермери, яких ми просимо про допомогу. Сподіваюся дуже, що Уряду України вдасться забезпечити зелені коридори і надсилати хоч щось людям. Знаю, що деякі громади на окупованих територіях отримують гуманітарну допомогу від наших. Але на Лівий берег Дніпра на Херсонщині українська гуманітарка не доїжджала жодного разу.
Можливо, це через проблеми з мостами, виділеними суто під пересування військ?
- Так, цілком можливо. Адже через Дніпро наразі можна переїхати лише по дамбі Каховської ГЕС та через Антонівський міст поруч з Олешками. Однак по цих мостах російські окупанти цивільним автомобілям не дозволяють пересуватися.
Чи можуть мешканці Каховської громади евакуюватися на територію, підконтрольну українській армії?
- Така можливість є, але тільки у тих, хто має власний транспорт. Є кілька маршрутів, якими можна виїхати на свій страх і ризик. Я не хочу розповідати подробиці, щоб ці маршрути не перекрили. Крім того, треба розуміти, що кожен, хто намагається переїхати лінію фронту самотужки, серйозно ризикує життям. Незважаючи на це, люди, ситі «благами окупації», вважають за краще ризикнути, аніж залишатися й чекати, коли до них прийдуть і заберуть «на підвал». Тому 70-80% власників авто вже виїхали з міста. Одначе без машини утекти з громади нереально. А зеленого коридору орки жодного разу не давали.
Ви теж виїхали по одному з таких «нелегальних» маршрутів?
- Так, виїхав власною машиною, разом із сім’єю. Бо така склалася ситуація. Росіяни почали загрожувати не тільки мені особисто, вони казали, що знищать всю мою сім’ю. Тому я наважився їхати.
У Новій Каховці росіяни намагалися організувати проросійський мітинг. Чи не було подібних спроб у вашому місті?
- Не було. Та й із цього нічого не вийшло б. До речі, у Новій Каховці у рашистів теж не вийшло. Окупанти понавозили не знати звідки близько двадцяти чоловіків, які намагалися вдавати із себе «місцеве населення». Цирк та й годі! По всьому окупованому херсонському Лівому берегу працюють російські журналісти, які намагаються показати, як там все чудово. Однак це їм дається дуже важко.
Натомість у пресі є багато повідомлень про проукраїнські мітинги. Чи тривають вони й досі?
- Так. Росіяни розганяють ці мітинги, кидають світлошумові гранати, однак люди все одно не відступають. Звісно, кожен розуміє, чим ризикує, та здаватися без бою не хоче. Мешканці Каховки прагнуть показати цілому світові, що вони – українці і що їх не треба ні від кого визволяти.
3 квітня стало відомо про викрадених каховчан: Василя Лотанюка, Ігоря Бахура, Анатолія Качинського та Юрія Гедзика. Що з ними зараз?
- Я особисто стежу за долею кожного викраденого каховчанина і, наскільки можу, сприяю їхньому поверненню додому. Для цього зв’язуюся з представниками уряду, веду діалог з міжнародними організаціями. Я не хотів би називати конкретних прізвищ, щоб не нашкодити людям. Скажу лишень, що викрадення проукраїнських активістів відбувається не тільки у Каховці, але й по селах громади. От буквально вчора окупанти викрали батька та сина. Загалом станом на зараз у мене немає інформації щодо чотирьох викрадених мешканців нашої громади, однак ця цифра змінюється щодня.
Як відбувається викрадення?
- П’ять-шість десятків озброєних російських військових під’їжджають до потрібного будинку на своїх БТРах чи на іншій військовій техніці. Згодом оточують прилеглий район, тоді заходять до квартири, яку мають в орієнтуванні. Якщо їм не відкривають двері, вони вибивають їх. Тоді роблять ніким не санкціонований обшук, після якого одягають кайданки на своїх жертв і забирають до комендатури. Переважно жертвами стають ті, хто є найактивнішими під час мітингів, хто відкрито висловлює свою позицію у соціальних мережах, колишні бійці АТО, журналісти...
Чи потрапляють під приціл ФСБ представники органів місцевого самоврядування?
- На жаль, так. Кількох моїх колег було заарештовано, однак після «виховної роботи» і доби у полоні частину з них відпустили. Та кілька осіб досі за гратами. Поводяться з ними по-різному, однак можна сказати, що нічого доброго з викраденими не роблять. Залякують, б’ють, катують…
Ви виїхали з Каховки тільки 7 квітня. Як зуміли протриматися у громаді так довго?
- Ці 36 діб були найважчими у моєму житті. Я не знав спокою ні вдень ні вночі, усвідомлюючи, що за мною можуть прийти будь-якої хвилини. Однак і я, і вся моя команда продовжували працювати, роблячи все можливе, щоб жителі громади не відчували, що живуть під час війни. Так було до 1 квітня, поки до приміщення міської ради не прийшли озброєні люди, які виштовхали нас на вулицю, сказавши нам, що ми «ніхто». Того ж дня, у День дурня, окупанти представили нового гауляйтера Каховки.
Чи впливали і ваша позиція, і позиції мешканців громади, які не боялися виходити на проукраїнські мітинги, на російських військових? Адже вони не могли не бачити, що звільняти у Каховці нікого.
- Мені важко сказати, бо я з окупантами по душах не говорив. Однак я переконаний, що внаслідок наших мітингів і нашого мирного опору частина підрозділів орків стала небоєздатною. Вони йшли до нас з ідеями визволення поневолених людей, однак згодом побачили, що їх просто надурили. На жаль, багато російських військових все одно залишилися під дією злочинних наказів, які вони не наважуються порушити.
Чи пропонували вам співпрацю окупанти?
- Не раз, і не тільки мені, але й усьому моєму колективу. Погрожували «санкціями», якщо не погодимося, однак моя команда щоразу рішуче відкидала ці пропозиції. Ми продовжували працювати, робили все можливе для соціальної сфери та гуманітарного напрямку, намагались допомогти людям всім, чим тільки можна. Ми навіть організовували безоплатні гарячі обіди для мешканців. Домовлялися з фермерами про постачання продуктів і згодом розвозили їх малозабезпеченим. 1 квітня під примусом росіян я, мої заступники та секретар міської ради написали заяви на звільнення. Так само вчинили майже всі працівники відокремлених підрозділів. Ці документи нічого не важить, бо, по-перше, написані вони з примусу, а по-друге, наприклад, міського голову можуть звільнити лише депутати. Я не надавав їм великого значення.
Росіян зараз називають армією мародерів. Чи були випадки мародерства у Каховці та у селах громади?
- Були, звичайно. У порівнянні з Бучею та Ірпінем Каховській громаді, можна сказати, пощастило. У нас однозначно все набагато м’якше, ніж деінде. Тим не менше, ми маємо багато сигналів про привласнення російськими військовими майна громадян та підприємств.
Як ви вважаєте, чи зможуть росіяни втримати Херсонщину?
- Впевнений, що ні, навіть якщо Збройним Силам України не вдасться швидко звільнити ці землі воєнним шляхом. У нас люди розмовляють переважно українською і вважають себе приналежними до української культури. Що стосується мене особисто, я зроблю все можливе, аби повернути українські прапори на всі державні установи громади.
Чи не було спроб з боку окупанта ввести рубль на Каховщину?
- Так, росіяни кілька разів намагалися переконувати жителів у тому, що з рублем «Каховщині буде краще». Ми відмовлялися сприяти їм у цій справі. Натомість робили все можливе, щоб обіг гривні був максимально ефективним. Це було непростою справою, бо фактично у нашій громаді оберталася одна і та ж готівка – іншої отримати не було звідки. Тому ми просили наших підприємців не зберігати готівку у себе, а класти її на рахунки у банках, щоб ті могли здійснити бодай якісь виплати. Термінали у нас працюють, і у магазинах можна розраховуватися картками. Проблема тільки у поганому інтернеті, через що термінали працюють не так, як мали б. До 1 квітня українське Казначейство ще працювало з нами, але згодом платежі пішли з перебоями. Між тим, люди дуже чекають на кошти: хтось – на зарплати, хтось – на пенсії, хтось – на субсидії. Коли гроші не приходять, дехто впадає у відчай…
Зараз уряд закликає до евакуації з Краматорська та Слов’янська. Чи варто евакуюватися з Каховки?
- Варто, але тільки зеленими коридорами. Набагато більше від евакуації потрібна комунікація з державною владою. Люди на окупованих територіях повинні знати, що їх не покинули. Якщо немає виплат, Казначейство має пояснити це. Якщо немає можливості організувати зелений коридор через позицію росіян, треба казати про це вголос. І найголовніше, треба пам’ятати за кожного полоненого. Війна – це зло, вона не потрібна мешканцям мирної України. На нашому боці – правда! Саме тому я переконаний, що ми переможемо – у нас немає іншого шляху. Російські війська повинні залишити окуповані території! Тоді зможемо жити так, як жили раніше, – мирно і добре!
Дмитро Синяк, Перший регіональний