Коли йшла в музей, думала, що це таке собі нудне чи не дуже зібрання експонатів часів СРСР. Виявилося, ні. Це авторський музей, де історію можна побачити очима людини, яка жила у ній і яка «вибивалася» з системи.
Спочатку музей розташовувався у нежитловій частині його старенького будинку. Тут зовні досі напис: «Слава КПСС». Але згодом експонати перестали поміщатися, та й враження тут таке, що долівка може провалитися, дах впаде на голови. Тому вирішив спорудити у дворі іншу будівлю – музейну. А наразі біля старого приміщення музею на вулиці стоїть бюст Леніна. Його привіз знайомий зоотехнік, що їздив періодично у справах у Дніпропетровську область і згадав: в одному з сіл колись біля сільради стояв Ленін, а зараз десь дівся. «Пам’ятник той, як виявилося, був за селом уже, туди його відтягли, у Леніна на голові, коли туди мій знайомий за ним приїхав, стояв козел – спостерігав за козами», – із задоволенням розповідає господар музею.
Він переконаний: треба збирати такі пам’ятники і робити музеї, розповідати про те, що таке тоталітаризм, яким насправді було радянське минуле, щоб люди дивилися і робили висновки.
Спочатку розглядаю музей іззовні – білі стіни з каменю, обвішані вигорілими на сонці плакатами, прапорами, портретами Леніна, вимпелами. І червоні рами вікон, на склі – червоні маленькі зірки. На стіні – барельєф Леніна з почервонілими очима, з рота вождя розтікається червона фарба. «Руководящей и направляющей деятельности КПСС посвящается» – написано чорним на червоному з патьоками. А суть того, що вам пропонують, коротко сформульована на прикріпленому тут листочку: «Коммунистические лозунги и цитаты из работ Ленина в картинках». Хоча, насправді, тут ви почуєте цитати Сталіна, Енгельса, чекістів і просто гасла радянських часів. На вхідних чорних дверях – ще Ленін із закривавленими губами і напис «СССР» червоним. Взагалі ці кольори – основні й вони навівають трохи жах. Шторка з прапора. Під ногами – перший іспит для фанів епохи СРСР – портрет Леніна.
Підлога у музеї – також червоного кольору зі слідами ніг на ній – десь тут таки бродить привид комунізму, певне.
Окремий куточок присвячений самому Трибушному – це тому, що деякі гості дорікали раніше, ознайомившись з експозицією: при комуністах, певне, мовляв, мовчав, як усі, а зараз «розвінчує». На першому фото Вітал – випускник школи. «Оце я закінчив школу, такий – ніякий, нормальний (коротка стрижка), костюм тоді шили на випускний», – показує на світлину 1965 року. На інших – він уже старший, з нестандартними для радянських часів зачісками – херсонський хіпі.
Було кілька доленосних моментів в історії, які вплинули на нього, сформували його погляди. Наприклад, події Празької весни, розгін радянськими військами 9 квітня 1989 року антирадянської демонстрації у Тбілісі.
«І перше – оця лопатка саперна у чорній рамці. Там був напис: «Партія велела, комсомол ответил: есть», – каже він.
Кожен з експонатів музею: чи то м’ясорубка, чи сплющене відро (його він колись знайшов на дорозі, повертаючись від пацієнта), чи просто залізячка невідомого походження, колючий дріт чи годинник, що йде назад, бо циферблат «навпаки» – це образи, які Трибушний не лише обігрує, а й додає цитату, розповідь про ту чи іншу подію епохи СРСР. Те саме – з картинами, які йому дарують як автори, так і просто прихильники музею, передають друзі. У музеї є окремий розділ, присвячений важливій для нього темі – «Бітлам». Тут кожен експонат особливий. Наприклад, платівки, які йому привозили звідусіль херсонські моряки.
У рамці – кулеметна стрічка і підпис: «Печать – самое острое, самое сильное оружие партии». «Але ми знаємо, яка в них найсильніша зброя була – куля у потилицю», – каже Трибушний.
Він звертає мою увагу на картинку, де чорне тло і на ньому дитина тягнеться до чорного сонця, на фоні сонця жінка несе відра. «Це мої знайомі у Лазурному в піонертаборі були садівниками і домовилися з директором табору, що мене пустять у бібліотеку, де були оці дитячі роботи. Ти можеш уявити, щоб дитина таке намалювала? Такий морок. Навіть сонце – і те чорне», – каже.
Що стосується самих експонатів, які створює Трибушний, то можна дискутувати – чи це мистецтво. Голова Центру культурного розвитку «Тотем» Олена Афанасьєва зазначає, що він використовує певні прийоми з мистецтва, зокрема, ар брют. «Я б не назвала ці об’єкти інсталяціями в розумінні мистецькому. Це артоб’єкти, які несуть цю його мотивацію руйнації радянської ідеології. Він додає щось своє, але це своє у нього цілеспрямоване, у нього немає такої, як у митця, свободи творчості. У нього все підпорядковується основній ідеї – створення об’єктів, що руйнують міф про щасливе радянське минуле, про комуністичну партію, про комунізм, – каже Олена Афанасьєва. – Мені цей музей ближчий до ар брюту і до арт-терапевтичних практик. Музей – це своєрідна терапія для господаря (і не лише від нудьги, але й від того совєтського стресу), а сам він сприймає музей і як «ліки» для відвідувачів, які ще ностальгують за СРСР, і як вакцину проти тоталітаризму», – каже Афанасьєва.
Жан Дюбюффе назвав ар брютом твори всіх видів, які розкривають спонтанність, є непрофесійними і якомога менше слідують культурним шаблонам.
Ми спілкуємося з Трибушним разом з Оленою Афанасьєвою. Вона дарує пану Віталові енциклопедію українського наїву, де тепер є і його ім’я. А ще вони обговорюють делікатну тему – майбутнє музею. Автор музею переймається – що буде з цим його творчим спадком. Для пані Олени це, як вона каже, дуже складне питання – як організувати функціонування музею «поза його автором» і де цей музей має працювати у майбутньому. Його треба зберегти, адже досі не всі музеї розуміють, як подавати радянську епоху з огляду на декомунізацію, міркує Афанасьєва. Тому, наприклад, це може бути окрема кімната експонатів авторського музею Трибушного в обласному краєзнавчому музеї, або добре було б, якби цей музей прийняли в Музеї влади, що створили у підвалі будівлі ОДА. «Насправді варіантів може бути багато, можна знайти приміщення у місті, пов’язане з партійним радянським минулим, і навіть «розкручувати» музей як комерційний проєкт, як туристичну родзинку», – розмірковує Афанасьєва.
Про те, як потрапити у музей, інформують туристичні портали, сюди водять туристів. Наразі Трибушний коштів з відвідувачів не бере ані за вхід, ані за екскурсії.
Ірина Староселець, Укринформ
Фото автора