У Херсоні на вулиці Василя Стуса в звичайному дворі затишного приватного сектора працює Музей тоталітаризму. Експонати тут є радше артоб’єктами, а сама будівля – справа рук Віталія (Вітала) Трибушного – за фахом він лікар-психіатр, а нині пенсіонер. У музеї ж він і автор робіт, і власник, й екскурсовод. Якщо ви прихильник комуністичних ідеалів, то перевірте, чи взяли з собою заспокійливе, бо на вас чекає випробування просто з порога.МУЗЕЙ І ПОМЕШКАННЯ
Коли йшла в музей, думала, що це таке собі нудне чи не дуже зібрання експонатів часів СРСР. Виявилося, ні. Це авторський музей, де історію можна побачити очима людини, яка жила у ній і яка «вибивалася» з системи.Сам Вітал пояснює, що вважав свої твори концептуалізмом чи соцартом, але один з іноземних експертів, який побував у Херсоні, переконував його, що це геть новий напрямок. Автор – один із тих, чиє ім’я включили до енциклопедії найкращих представників наївного мистецтва України ХХ-ХХІ століть.Довідково. Соцарт – один із напрямків постмодерністського мистецтва, що виник в СРСР у 1970-х роках у межах так званої альтернативної культури. Використовуючи та переробляючи одіозні кліше, символи й образи радянського мистецтва і мотиви радянської політичної агітації, соцарт в ігровій, найчастіше епатажній формі, розвінчував їх істинний зміст. Іронія, гротеск, гостра підміна, вільне цитування, використання різноманітних форм (від живопису до просторових композицій) стали основою помітного, еклектичного напрямку художньої мови.Власне музей розпочинається з воріт – на них стара назва вулиці «Енгельса, 59». Жвавий господар у вишиванці, з козацьким чубом і босий (каже, що ходить босоніж і влітку, й коли холодно, взувається лише тоді, коли на вулиці багнюка).У дворі дві споруди – будиночок, де живе сам Трибушний, і музейне приміщення. До Другої світової війни землі було більше, але потім влада «відрізала», каже Вітал.
Спочатку музей розташовувався у нежитловій частині його старенького будинку. Тут зовні досі напис: «Слава КПСС». Але згодом експонати перестали поміщатися, та й враження тут таке, що долівка може провалитися, дах впаде на голови. Тому вирішив спорудити у дворі іншу будівлю – музейну. А наразі біля старого приміщення музею на вулиці стоїть бюст Леніна. Його привіз знайомий зоотехнік, що їздив періодично у справах у Дніпропетровську область і згадав: в одному з сіл колись біля сільради стояв Ленін, а зараз десь дівся. «Пам’ятник той, як виявилося, був за селом уже, туди його відтягли, у Леніна на голові, коли туди мій знайомий за ним приїхав, стояв козел – спостерігав за козами», – із задоволенням розповідає господар музею.
Він переконаний: треба збирати такі пам’ятники і робити музеї, розповідати про те, що таке тоталітаризм, яким насправді було радянське минуле, щоб люди дивилися і робили висновки.ВИТЕРТИ НОГИ ОБ ПОРТРЕТ ЛЕНІНА
Спочатку розглядаю музей іззовні – білі стіни з каменю, обвішані вигорілими на сонці плакатами, прапорами, портретами Леніна, вимпелами. І червоні рами вікон, на склі – червоні маленькі зірки. На стіні – барельєф Леніна з почервонілими очима, з рота вождя розтікається червона фарба. «Руководящей и направляющей деятельности КПСС посвящается» – написано чорним на червоному з патьоками. А суть того, що вам пропонують, коротко сформульована на прикріпленому тут листочку: «Коммунистические лозунги и цитаты из работ Ленина в картинках». Хоча, насправді, тут ви почуєте цитати Сталіна, Енгельса, чекістів і просто гасла радянських часів. На вхідних чорних дверях – ще Ленін із закривавленими губами і напис «СССР» червоним. Взагалі ці кольори – основні й вони навівають трохи жах. Шторка з прапора. Під ногами – перший іспит для фанів епохи СРСР – портрет Леніна.«Мені знайома вишила отакий килимок. І як ото комуністам було ноги витерти об нього? Тому вони крутилися тут і так, і сяк. А я їм: ні, витирайте ноги», – каже господар. Власне, то вже почалася для мене екскурсія.
Підлога у музеї – також червоного кольору зі слідами ніг на ній – десь тут таки бродить привид комунізму, певне.САМ СОБІ ЕКСПОНАТ
Окремий куточок присвячений самому Трибушному – це тому, що деякі гості дорікали раніше, ознайомившись з експозицією: при комуністах, певне, мовляв, мовчав, як усі, а зараз «розвінчує». На першому фото Вітал – випускник школи. «Оце я закінчив школу, такий – ніякий, нормальний (коротка стрижка), костюм тоді шили на випускний», – показує на світлину 1965 року. На інших – він уже старший, з нестандартними для радянських часів зачісками – херсонський хіпі.«Я виписував журнал «Вокруг свєта» і там була стаття Генріха Боровика про хіпі – прочитав і зрозумів, що це моє. І після того перестав стригтися», – розповідає.
Було кілька доленосних моментів в історії, які вплинули на нього, сформували його погляди. Наприклад, події Празької весни, розгін радянськими військами 9 квітня 1989 року антирадянської демонстрації у Тбілісі.Про Тбілісі – він бачив кадри, де ВДВ-шники молотили натовп людей, використовуючи саперні лопатки. А перед цим була ситуація на медогляді призовників у Херсоні – Трибушний був у складі медкомісії. Всупереч його рекомендації щодо одного з призовників, який мав судимість за розбій із тяжкими наслідками, молодого чоловіка визнали придатним служити зі зброєю і саме у ВДВ. Записи лікаря-психіатра тоді просто вирвали зі справи, бо виявилося, був наказ міністра оборони – ігнорувати такий відсів. Після того Трибушний пише відкритий лист до З'їзду народних депутатів СРСР про те, що людей з судимостями за грабежі та розбої допускають до служби зі зброєю. За його словами, він передав цей лист через депутата від Херсона Череповича. Той сказав, що з трибуни таке не може озвучити, але пообіцяв проінформувати колег. Відкритий лист – також серед музейних експонатів.А одним із перших експонатів майбутнього його музею ще у 1989 році стала саперна лопатка, яку батько привіз із війни. Для неї знайшлася рамка – мати була вчителька, і їй дарували книги або картини. Він знайшов на горищі одну з тих картин, і зняв рамку, пофарбував її у чорний колір.
«І перше – оця лопатка саперна у чорній рамці. Там був напис: «Партія велела, комсомол ответил: есть», – каже він.Взагалі, він вважає, що отак перетворювати слова в «картинки» почав у дитинстві. У трирічному віці (а народився він у 1947 році) отримав травму хребта і з 1950 по 1958 змушений був лежати і бачив перед собою лише стелю – і з тріщин, плям на ній «формувалися» образи, малюнки.
Кожен з експонатів музею: чи то м’ясорубка, чи сплющене відро (його він колись знайшов на дорозі, повертаючись від пацієнта), чи просто залізячка невідомого походження, колючий дріт чи годинник, що йде назад, бо циферблат «навпаки» – це образи, які Трибушний не лише обігрує, а й додає цитату, розповідь про ту чи іншу подію епохи СРСР. Те саме – з картинами, які йому дарують як автори, так і просто прихильники музею, передають друзі. У музеї є окремий розділ, присвячений важливій для нього темі – «Бітлам». Тут кожен експонат особливий. Наприклад, платівки, які йому привозили звідусіль херсонські моряки.
У рамці – кулеметна стрічка і підпис: «Печать – самое острое, самое сильное оружие партии». «Але ми знаємо, яка в них найсильніша зброя була – куля у потилицю», – каже Трибушний.ЩАСЛИВЕ ДИТИНСТВО І ЧОРНЕ СОНЦЕ
Він звертає мою увагу на картинку, де чорне тло і на ньому дитина тягнеться до чорного сонця, на фоні сонця жінка несе відра. «Це мої знайомі у Лазурному в піонертаборі були садівниками і домовилися з директором табору, що мене пустять у бібліотеку, де були оці дитячі роботи. Ти можеш уявити, щоб дитина таке намалювала? Такий морок. Навіть сонце – і те чорне», – каже.А ще – листівки, зображення, агітація. Кожна деталь має власну історію та філософію. Переказувати експонати практично неможливо, це треба бачити, а в ідеалі – чути.
Що стосується самих експонатів, які створює Трибушний, то можна дискутувати – чи це мистецтво. Голова Центру культурного розвитку «Тотем» Олена Афанасьєва зазначає, що він використовує певні прийоми з мистецтва, зокрема, ар брют. «Я б не назвала ці об’єкти інсталяціями в розумінні мистецькому. Це артоб’єкти, які несуть цю його мотивацію руйнації радянської ідеології. Він додає щось своє, але це своє у нього цілеспрямоване, у нього немає такої, як у митця, свободи творчості. У нього все підпорядковується основній ідеї – створення об’єктів, що руйнують міф про щасливе радянське минуле, про комуністичну партію, про комунізм, – каже Олена Афанасьєва. – Мені цей музей ближчий до ар брюту і до арт-терапевтичних практик. Музей – це своєрідна терапія для господаря (і не лише від нудьги, але й від того совєтського стресу), а сам він сприймає музей і як «ліки» для відвідувачів, які ще ностальгують за СРСР, і як вакцину проти тоталітаризму», – каже Афанасьєва.Довідково. Ар брют – мистецтвознавчий термін на позначення творчості непрофесійних митців. Запроваджений у середині XX сторіччя французьким художником Жаном Дюбюффе для опису зібраної ним колекції картин, малюнків і скульптур, створених непрофесійними майстрами, маргіналами суспільства: душевнохворими, людьми з інвалідністю, ув'язненими, диваками-одинаками. Інколи сюди ж відносять дитячу творчість. В англомовній літературі використовується термін аутсайдерське мистецтво,
Жан Дюбюффе назвав ар брютом твори всіх видів, які розкривають спонтанність, є непрофесійними і якомога менше слідують культурним шаблонам.“АВТОРСЬКА” ДЕКОМУНІЗАЦІЯ В ДІЇ
Ми спілкуємося з Трибушним разом з Оленою Афанасьєвою. Вона дарує пану Віталові енциклопедію українського наїву, де тепер є і його ім’я. А ще вони обговорюють делікатну тему – майбутнє музею. Автор музею переймається – що буде з цим його творчим спадком. Для пані Олени це, як вона каже, дуже складне питання – як організувати функціонування музею «поза його автором» і де цей музей має працювати у майбутньому. Його треба зберегти, адже досі не всі музеї розуміють, як подавати радянську епоху з огляду на декомунізацію, міркує Афанасьєва. Тому, наприклад, це може бути окрема кімната експонатів авторського музею Трибушного в обласному краєзнавчому музеї, або добре було б, якби цей музей прийняли в Музеї влади, що створили у підвалі будівлі ОДА. «Насправді варіантів може бути багато, можна знайти приміщення у місті, пов’язане з партійним радянським минулим, і навіть «розкручувати» музей як комерційний проєкт, як туристичну родзинку», – розмірковує Афанасьєва.
Про те, як потрапити у музей, інформують туристичні портали, сюди водять туристів. Наразі Трибушний коштів з відвідувачів не бере ані за вхід, ані за екскурсії.«Знаєте, перше враження, коли відвідуєш музей – моторошно, він зроблений у такому серйозному стилі… Але рекомендую відвідати його – це думка людини, яка жила в радянський час. Власник музею розповідає, що цей музей – це частково розповідь про його життя, він людина, що вже в юності була проти того режиму», – каже віцепрезидент регіональної туристичної організації «Туризм Херсона» Микола Шаповал.Ми з Оленою Афанасьєвою, спілкуючись, погоджуємося, що влучне визначення для такого проєкту – «авторський» музей. На її думку, в експозицію її автор та власник буквально «вбудований». «Трибушний збирає не експонати історичні, краєзнавчі чи художні, як це робить звичайний музей. Він фактично його конструює, а експозицією розповідає власну історію, власний світогляд. Своїм музеєм він намагається руйнувати, передусім, ідеологічні стандарти СРСР», – каже Олена Афанасьєва.
Ірина Староселець, Укринформ
Фото автора